БІЛЯ БЕЗІМЕННИХ МОГИЛ БУДЕ ВСТАНОВЛЕНИЙ ПАМ’ЯТНИЙ ЗНАК

   Настоятель Новгород-Сіверського Свято-Миколаївського Храму УПЦ протоієрей Петро (Баб’як) не один рік живе з наміром вшанувати пам’ять жертв Великої Вітчизняної війни, похованих біля цієї церкви. І от, каже батюшка, вже вирішено, що в чергову річницю визволення міста від німецько-фашистських загарбників, 16 вересня, релігійна громада відкриватиме тут пам’ятний знак у вигляді хреста.

З написом: безіменним убієнним у тюрмі, військовополоненим, партизанам, підпільникам, мирним жителям, які віддали душу і життя за Вітчизну, світле майбутнє. Знак замовлено, виготовляється він на благодійні кошти.

   Що ж відомо про поховання біля Свято-Миколаївської церкви? Майже нічого. Не багато інформації додали настоятелю у краєзнавчому відділі музею-заповідника «Слово о полку Ігоревім», куди звернувся за допомогою. За надрукованими кілька десятиліть у районній газеті свідченнями колишньої мешканки міста, учасниці війни Валентини Худорби, її сім’я і вся округа в дні фашистської окупації на світанку часто просипалась від пострілів за стінами в’язниці. Там розстрілювали військовополонених та інших приречених на смерть людей.

   Мешканці Селянської (нині Коротченка) вдень боялись показуватись на вулиці. А підлітки не могли всидіти у хатах. Їм було моторошно від баченого. Майже щоранку із воріт в’язниці гуркотів віз, на якому вивозили тіла розстріляних. Взимку на снігу за саньми залишався кривавий слід. Розстріляних далеко не везли – звалювали біля Нікольської церкви і закопували. Взимку, якщо в ямі бракувало місця, трупи до наступного ранку складали у церкві.

   Ще у ті роки Валентину Худорбу непокоїло, що на місці масових розстрілів і наруги над загиблими не встановлено навіть скромних обелісків. Вона вважала: і до цих місць у відповідні дні мають покладатись квіти.

   Святослав Воїнов в книзі «Село Чайкине» подає такі дані. Чайкинській первинній парторганізації поставили завдання вивести з ладу ділянки залізниці Н.-Сіверський-Семенівка і провести диверсію на мосту в Узруй-Комуні. Завдання було виконано: 24 травня 1942 року пущено під укіс поїзд і підірвано міст. Учасників операції гестапівці виявили – їх було посаджено в новгород-сіверську тюрму і потім розстріляно.

   Встановити місце поховання підпільників майже неможливо. Закатованих хоронили неподалік на цвинтарі біля дерев’яної Миколаївської церкви, що вже понад два століття височіє на крутому пагорбі біля Десни. Після війни кілька рядів безіменних могильних горбиків ще було видно. З часом вони майже зрівнялись. Мабуть, саме тут останній притулок і чайкинських підпильників – дядьків другого Президента України Леоніда Кучми Олександра Васильовича і Федора Васильовича, їх брата Павла Івановича Костенка та Платона Прохоровича Стуканова.

   Протоієрей Петро дуже сподівається на те, що серед живих ще є свідки жахіть років гітлерівської окупації, які поділяться спогадами про пережите. І на те, що ще можна встановити хоча б частину імен похованих біля Свято-Миколаївської церкви. Всіх бажаючих допомогти в ушануванні пам’яті полеглих настоятель радо зустріне у храмі.

Олександр РОСАН.